Одна з найгарніших будівель Вінниці — приміщення колишньої жіночої гімназії, а зараз — школи №2.
Навчальний заклад бере свій початок з липня 1899 року, коли рішенням міської ради з дозволу імператора у Вінниці була започаткована жіноча міністерська гімназія. Це було значною на той час подію, адже попередні спроби заснувати в місті середній навчальний заклад для дівчат успіху не мали.
Вінницька гімназія стала єдиним освітнім закладом для жінок у всій Подільській губернії.
Перший рік свого існування заклад розміщувався у найманому приміщенні, у будинку священика Якубовича на вулиці Театральній (зараз — вулиця Оводова).
Через рік завдяки зусиллям міського голови Миколи Оводова та фінансової підтримки відомого у місті мецената Авраама Мар'янчика, міська управа викупила 1600 квадратних саженів землі на початку Поштової вулиці між Хлібною площею та католицьким цвинтарем. Згодом виділили 46 748 карбованців на будівництво приміщення гімназії за проектом міського архітектора Григорія Артинова, для якого будівля стала першою роботою у Вінниці.
Це була біла двоповерхова споруда, виконана у стилі класичного модерну. На другому поверсі головного фасаду розмістили велику трьохцентрову арку, яка стала окрасою не лише самої будівлі, а й головної вулиці.
У липні 1900 року призначили першого директора гімназії – директора та викладача математики реального училища Петра Турчанинова. А вже у вересні 1901 року перші 189 учениць розпочали свій навчальний рік. Навчання було платним і складало 50 – 100 карбованців на рік, що на той час було досить суттєвою сумою.
Гімназія почала свою роботу у складі підготовчого та чотирьох молодших класів. Через рік відкрили ще 5, 6 та 7 класи. А через десять років на гроші земства у гімназії відкрили восьмий (педагогічний) клас. Саме після його закінчення дівчата отримували повну гімназійну освіту. Це давало випускницям право працювати домашніми вчительками чи викладачками в навчальних закладах.
Двоповерхове приміщення гімназії мало коридорну систему. На верхньому поверсі розміщувались класи, актовий зал, клас музики, вчительська та квартира головної наглядачки. На нижньому поверсі — молодші класи, клас малювання, кабінет начальника та кімнати для сніданків. В класах нижнього поверху не було дерев'яної підлоги, приміщення опалювалося пічками, а освітлювалося гасовими лампами.
Перші роки у гімназії викладали вчителі реального училища, серед яких — засновник краєзнавчого музею, художник В'ячеслав Коренєв та відомий у місті священик Іван Шипович.
У 1903 році в гімназії вже навчалось 311 учениць, здебільшого з дворянських та селянських сімей.
Під час Першої світової війни будівлю гімназії використовують для роботи у другу зміну реального училища, в приміщенні якого розташували лазарет.
Гімназія проіснувала до 1922 року. Після закриття на її базі відкрили другу трудову школу імені Леніна. До 1933 року школа була семирічною, а з 1933 року — повною середньою.
У 1935 — 1936 роках добудували третій поверх. Під час німецької окупації Вінниці у 1941 — 1944 роках у приміщенні гімназії розташовувались казарми, штаб поліції, станція швидкої допомоги тощо.
При відступі німці підірвали будівлю. Під час війни школа працювала в Мурах, а після звільнення міста – у приміщенні теперішньої гімназії №17.
Повернулася школа у рідні стіни лише у 1950-х роках.
У 1961 — 1963 роках школу реконструювали за проектом архітектора Антонія Крейчі. Добудували класи, їдальню, спортзал, фасад оздобили скульптурами.
За майже сто років свого існування будинок Вінницької жіночої гімназії став впізнаваним символом міста. Зображення його фасаду з початку XX століття дев'ять разів використовували на поштових листівках та один раз — на поштовій марці.
Знаходиться будівля колишньої гімназії на вулиці Соборній, 94. Дістатися сюди від залізничного вокзалу можна на будь-якому трамваї чи на тролейбусах №5 чи №11 (зупинка “Театральна”).